Мене звати Ірина, і моє господарство — це кухня. Точніше, один квадратний метр на стільниці, де стоїть моя невід'ємна помічниця — мультиварка.
Сусідки зітхають: «І чого ти з нею возишся. Ось у нас газова плита, духовка…» А я лише легенько сміюся. Поки вони відтирають противні і наглядають за каструлями, я встигаю і борщу наваристого зварганити, і розсипчастого плову приготувати, і чізкейка ніжнішого за хмарку.
Моя хитрість проста: рано-вранці накидала в чашу овочі з м'ясом, натиснула кнопку «Гасіння» — і до обіду можна повільно снідати, наводити лад у шафах чи поливати герань. Коли сонце сідає чоловік, втягуючи повітря, тягнеться на кухню: «І знову ти щось чаклуєш»
А я подаю на стіл тюфтельки у вершковому соусі. Мультиварка ледь чутно пікає, виходить ароматна пара — і в цьому є справжнє домашнє диво. Ніхто не може повірити, що тут все ідеально очистилось, а час витрачається тільки на те, щоб гарно розкласти їжу.
Справжня господиня — зовсім не та, хто простоює при плиті годинами. А та, хто нагодувала всіх смачно і прибрала за собою всього лиш одну чашу. І я це обожнюю. |
